Під час переїзду з Польщі до Іспанії нам потрібно було виконати кілька вимог іспанської системи, щоб отримати дозвіл на проживання. Одна з них — оформити приватне медичне страхування без доплат. В Іспанії це називається sin copago.
Ми обрали страхову компанію Sanitas. Вартість поліса залежить від віку, наявних захворювань та інших факторів. За перший рік ми заплатили за двох трохи менше ніж 1600 євро.
Саме за цією страховкою я згодом проходила все лікування в Hospital Begoña — від першого звернення до швидкої допомоги, обстежень, операції та перебування в стаціонарі.
Наприкінці року я вже серйозно думала відмовитися від страховки. Не хотілося витрачати зайві кошти, адже ми сплачуємо податки і можемо оформити державне страхування. Приватний поліс тоді здавався просто ще однією зайвою витратою.
Приблизно за три тижні після цього я потрапила до швидкої з кровотечею. У той момент я щиро думала, що помираю. Це був не раціональний страх, а чисте, первинне відчуття небезпеки.
Це була неділя. Ми зустрілися зі знайомими на піцу, раптово мені стало зле, і ми поїхали додому. Там я зрозуміла, що кровотеча не зупиняється. Я сказала про це чоловікові, ми швидко зібралися і поїхали до лікарні.
У лікарні взяли мої дані та поставили в чергу. Чекали не більше 15 хвилин. Лікар оглянув мене, призначив таблетки Daflon, теплі ванни та порадив записатися до профільного спеціаліста. Запис був можливий лише офлайн, тому наступного ранку ми знову приїхали до лікарні.
Я записалася до лікаря, але прийом був аж через тиждень, а мені не ставало краще. Тоді я знову звернулася до швидкої, пояснила, що стан не покращується, і вдруге потрапила на огляд. Цього разу лікарка дуже уважно мене розпитала і сама зателефонувала профільному лікарю з проханням прийняти мене якомога швидше.
Вже за 15 хвилин мене оглянув хірург-проктолог. Він сказав, що це, ймовірно, геморой, але потрібно виключити інші варіанти. Так мені призначили колоноскопію.
Перед процедурою я два дні майже нічого не їла, один день повністю голодувала і ще один день пила дуже неприємну рідину для підготовки.
Під час колоноскопії виявили пухлину. Вона була вже досить великою і неоперабельною в межах цієї процедури. Мені взяли біопсію та призначили ПЕТ-КТ. Лікар одразу сказав, що операція необхідна.
Про що я думала в той час
Коли лікар сказав, що пухлина виглядає як злоякісна, я майже перестала думати про себе. Усі мої думки були про чоловіка, про маму, про собаку і котів. Про те, як їм доведеться жити без мене, якщо мені залишилося не так багато часу, і як вони переживуть цю втрату.
Ці думки не відпускали мене приблизно два тижні.
В один момент я не витримала. Я довела себе до сліз, просила вибачення у чоловіка за все, що було між нами, за моменти, коли могла його образити, хоча насправді дуже його люблю. Було неймовірно важко прийняти думку, що мені, можливо, доведеться піти з цього життя так рано, коли так сильно хочеться жити.
Під час ПЕТ-КТ з контрастом було дуже боляче у венах. І навіть тоді я думала не про себе. Я думала про маленьких дітей, яким доводиться проходити через це, про людей, у яких підтверджується злоякісність і які змушені переживати хіміотерапію. Думок було дуже багато, але про себе я майже не думала. Не знаю, чи це нормально, але саме так було.
Обстеження, рішення і полегшення
Для колоноскопії та ПЕТ-КТ потрібно було отримати погодження від страхової. Цим займалися ми самі. Офіс страхової був поруч, тож ми кілька разів особисто приходили туди з документами від лікаря. Усі погодження давали досить швидко.
ПЕТ-КТ не показав метастазів. Після цього я знову звернулася до страхової — цього разу вже з документами на операцію. І знову отримала згоду.
Щоб було зрозуміло по термінах: уперше я звернулася до лікарні 26 жовтня ввечері, вдруге — 27 жовтня зранку, а 5 листопада мене вже прооперували. Додому мене виписали 9 листопада, але 13 листопада я знову потрапила до лікарні з кровотечею.
Мене залишили в лікарні на 24 години за протоколом. Лікарі зв’язалися з моїм лікарем, він приїхав і одразу призначив колоноскопію. Під час неї сказали, що кровить шов, але виглядає він нормально.
Наступного дня лікар повідомив, що результати біопсії хороші — пухлина була доброякісною. Хіміотерапія не знадобиться. У той момент я відчула це як початок ще одного життя.
Мені неймовірно пощастило. Пухлина була в такому місці, що її вдалося видалити саме так. Кровотеча почалася вчасно, і я звернулася по допомогу тоді, коли це було критично важливо. Вона не встигла перерости у злоякісну.
Мені пощастило, що в мене була страховка. Мені пощастило мати чоловіка, який увесь цей час був поруч і підтримував мене. Мені пощастило, що моя мама трималася і не плакала під час наших розмов, хоча я знаю, як їй було важко. Усе це відчувається дуже гостро.
Потім було ще кілька контрольних оглядів. Останній має бути наприкінці січня, але я ще не записалася.
Найважчим було провести майже тиждень у лікарні без повноцінного знання мови. Я трохи говорю іспанською, але точно не на медичні теми. Втім, за той тиждень я помітно підтягнула мову.
Після всього цього ми вирішили не відмовлятися від приватного медичного страхування в Іспанії і продовжили наш поліс.
Чому я розповідаю цю історію незнайомим людям? Тому що мені дуже хочеться, щоб якомога менше людей проходили через подібне. Щоб ми зверталися до лікарів вчасно, якщо відчуваємо, що з тілом щось не так. І щоб не відкладали турботу про себе «на потім».
